Чому ми сміємося з чужих телефонних розмов: психологія пранків

Уявіть звичайну ситуацію. Ви сидите в кафе, а за сусіднім столиком хтось розмовляє телефоном.

— Та я ж тобі казав, не треба було цього робити!

Пауза.

— ЩО ЗНАЧИТЬ «ВЖЕ ПІЗНО»?!

І ось ви вже не читаєте новини, не дивитеся у свій телефон і навіть забули, навіщо прийшли до кафе. Вам терміново потрібно дізнатися, що там сталося.

А тепер уявіть, що ви чуєте не випадковий уривок, а всю розмову. Причому один зі співрозмовників свідомо створює абсурдну ситуацію, а другий намагається зрозуміти, що, в біса, відбувається.

Вітаємо у світі телефонних пранків.

Але чому нам узагалі цікаво слухати чужі розмови? Чому звичайний телефонний діалог іноді смішніший за професійний стендап? І що саме відбувається в нашому мозку, коли людина на іншому кінці дроту втрачає терпіння через цілковиту нісенітницю?

Виявляється, психологія має на це кілька цікавих відповідей.

1. Наш мозок ненавидить незавершені історії

Почнімо з несподіваного експерименту.

У 2010 році психологи Лорен Емберсон, Гері Луп’ян, Майкл Голдштейн і Майкл Спайві дослідили, чому чужі телефонні розмови так сильно відволікають людей. Їхня робота вийшла в науковому журналі Psychological Science.

Учасникам експерименту пропонували виконувати завдання, поки поруч звучало мовлення.

В одних випадках вони чули звичайний діалог двох людей. В інших — монолог. А іноді лише одного учасника телефонної розмови.

Результат виявився цікавим: коли люди чули лише половину розмови, їхні результати в завданнях на увагу погіршувалися сильніше, ніж за прослуховування повного діалогу або монологу.

Дослідники назвали такий односторонній діалог halfalogue — буквально «півдіалог».

Чому так відбувається?

Коли ми чуємо лише одного співрозмовника, нам складніше передбачити, що прозвучить далі. Мозок намагається реконструювати відсутню частину розмови та зрозуміти контекст.

Іншими словами, він мимоволі береться розгадувати загадку.

Саме тому незнайомець, який у транспорті кричить у телефон «ЯК ЦЕ ТИ ПРОДАВ НАШ ХОЛОДИЛЬНИК?!», іноді привертає більше уваги, ніж цікава стаття у вашому смартфоні.

Звісно, дослідники вивчали відволікання уваги, а не задоволення від пранків. Але їхня робота демонструє важливу особливість людського сприйняття: непередбачувана розмова може буквально захоплювати нашу увагу.

2. Гумор народжується, коли реальність порушує наші очікування

Уявіть телефонну розмову.

— Добрий день, телефоную з банку. Ви маєте терміново погасити заборгованість.

— Звісно, тільки спочатку поясніть, чому ви досі не повернули мені мого бойового гусака.

Що тут смішного?

Наш мозок очікує певного сценарію. Банківський працівник вимагає гроші, клієнт погоджується, сперечається або просить відтермінування.

Але раптом замість очікуваної відповіді з'являється бойовий гусак.

Знайома ситуація миттєво перетворюється на абсурд.

У психології гумору це пов'язують із поняттям невідповідності очікуванням (incongruity).

Ми передбачаємо один розвиток подій, але отримуємо зовсім інший. Мозок змушений перебудовувати розуміння ситуації.

У 2013 році дослідниця Юй-Чень Чан із колегами вивчала сприйняття словесних жартів за допомогою функціональної МРТ. У роботі, опублікованій у NeuroImage, автори досліджували, як мозок виявляє несподівану невідповідність і як намагається її осмислити. Це два пов’язані, але не тотожні процеси.

Але сама несподіванка ще не гарантує сміху.

Якщо хтось повідомить вам про справжню катастрофу, це теж буде неочікувано. Проте навряд чи весело.

Потрібно дещо більше.

3. Чому абсурд може бути смішним, а жорстокість — ні?

У 2010 році психологи Пітер Макгроу та Калеб Воррен у дослідженні про те, чому порушення соціальних норм може здаватися смішним, перевірили ідею, яку описує теорія нешкідливого порушення (Benign Violation Theory).

Її ідея досить проста.

Щоб ситуація здавалася смішною, у ній можуть одночасно поєднуватися дві речі:

• Порушення очікувань, правил або соціальних норм.
• Сприйняття цього порушення як достатньо безпечного чи нешкідливого.

Наприклад, якщо людина в діловому костюмі раптом починає серйозно розмовляти з бананом, це порушує звичні правила поведінки.

Але якщо ми розуміємо, що ніхто не страждає, ситуація може здаватися кумедною.

Дослідники провели п'ять експериментів і показали, що деякі порушення моральних норм здатні викликати веселощі, коли сприймаються водночас як неправильні та допустимі в конкретному контексті.

І це дуже добре пояснює особливість телефонних пранків.

Серйозна людина намагається дотримуватися звичного сценарію розмови. А пранкер постійно цей сценарій руйнує.

Слухач розуміє і правила, і те, наскільки абсурдним є їх порушення.

Але тут є важлива межа: коли ситуація перетворюється на реальне залякування, приниження чи страждання, комічне сприйняття може зникнути.

Смішна несподіванка й справжня шкода — не одне й те саме.

4. Чому ми любимо спостерігати, як люди виходять із незручних ситуацій?

Тепер найцікавіше.

Ми слухаємо пранк, чудово розуміючи, що відбувається. Знаємо, хто пранкер, і приблизно уявляємо його наміри.

А людина на іншому кінці дроту цього не знає.

Виходить своєрідна інформаційна нерівність.

Слухач знає більше, ніж один з учасників розмови.

Це один із найдавніших прийомів комедії.

У театрі та кіно його використовують постійно: глядач знає те, чого не знає персонаж.

Наприклад, ми вже побачили, що герой сховався в шафі. А інший персонаж заходить у кімнату і починає обговорювати саме цього героя.

Ми передчуваємо, що зараз щось станеться.

У телефонному пранку виникає схожа ситуація.

Слухач розуміє, що співрозмовника поступово заводять у дедалі абсурднішу розмову. Він може передбачати наступний жарт, але не знає, як саме на нього відреагують.

Тому одночасно працюють два механізми:

Передчуття: ми очікуємо нового комічного повороту.

Невизначеність: ми не знаємо, якою буде справжня реакція.

Це вже не просто набір жартів, а маленька історія з непередбачуваним розвитком подій.

Психологи Рой Баумайстер, Ліцін Чжан і Кетлін Вос у статті Gossip as Cultural Learning («Плітки як культурне навчання»), опублікованій 2004 року, запропонували розглядати інтерес до чужих історій як один зі способів соціального навчання.

Спостерігаючи за вчинками інших людей та їхніми наслідками, ми можемо краще розуміти соціальні правила — навіть якщо самі ніколи не потрапляли в подібні ситуації.

Це дослідження стосується соціальних історій і пліток, а не телефонних пранків безпосередньо. Однак воно допомагає пояснити, чому чужі взаємини й конфлікти взагалі так сильно цікавлять людей.

5. Чому нам іноді смішно, коли хтось сердиться?

Зізнаймося: іноді найкумедніший момент пранку — це коли співрозмовник остаточно втрачає терпіння.

Його голос стає гучнішим, відповіді коротшими, а спроби повернути розмову до здорового глузду — дедалі відчайдушнішими.

І нас це смішить.

Чи означає це, що ми жорстокі люди?

Не обов'язково.

У психології існує поняття Schadenfreude — задоволення від чужої невдачі або неприємності.

Таке переживання справді існує, і дослідники вивчають його десятиліттями.

Наприклад, психологині Міна Чікара та Сьюзен Фіске у науковому огляді 2013 року розібрали, як соціальна конкуренція, стереотипи й заздрість пов’язані із задоволенням від невдач інших людей.

Вони виявили, що контекст має велике значення: негативні події, які трапляються з конкурентами або з людьми, до яких існує заздрість, можуть викликати іншу емоційну реакцію, ніж аналогічні події з нейтральними людьми.

Але це зовсім не означає, що будь-який сміх над роздратованим співрозмовником — прояв Schadenfreude.

Іноді ми сміємося не з самої людини, а з абсурдності ситуації, її реакції на несподіваний поворот або разючого контрасту між серйозним тоном та безглуздим змістом розмови.

Умовно кажучи, коли людина абсолютно серйозно починає сперечатися про те, чи має бойовий гусак право на банківську картку, комічним стає сам факт такої дискусії.

Іноді найбільше нас смішить те, що людина продовжує сприймати очевидний абсурд абсолютно серйозно.

6. Чому телефонний пранк працює навіть без відео?

Тут є ще один цікавий феномен.

Більшість сучасних розваг намагається заволодіти нашою увагою за допомогою картинки.

Фільми, відеоігри, TikTok, YouTube.

А телефонний пранк може утримувати увагу десятки хвилин, хоча ми взагалі не бачимо співрозмовників.

Чому?

Тому що людський голос сам по собі є потужним носієм емоційної інформації.

Ми сприймаємо не тільки слова.

Має значення темп мовлення, інтонація, гучність, ритм, паузи, сміх, зітхання та зміни голосу.

За цими ознаками ми робимо припущення про емоційний стан співрозмовника.

У 2003 році психологи Патрік Юслін і Петрі Лаукка опублікували великий огляд того, як емоції передаються через голос і музику. Для роботи в журналі Psychological Bulletin вони проаналізували 104 дослідження голосової виразності та 41 дослідження музичного виконання.

Результати показали, що емоції можуть передаватися через характерні акустичні особливості голосу, а слухачі здатні певною мірою їх розпізнавати.

Саме тому для телефонної комедії не завжди потрібна картинка.

Коли співрозмовник спочатку ввічливо говорить «Добрий день», через п'ять хвилин починає нервувати, а ще за десять уже не може вимовити речення без обурення — ми чуємо розвиток його емоцій.

І наш мозок сам домальовує сцену.

Ми уявляємо вираз обличчя, жести, обстановку, реакцію людини.

Деякі слухачі навіть можуть уявляти персонажів зовсім інакше, ніж вони виглядають насправді.

Телефонний пранк — це своєрідне кіно, для якого декорації створює уява слухача.

7. Сміх — це не просто реакція на жарт

Є ще одна причина, чому ми любимо подібні розваги.

Сміх — соціальне явище.

Нейробіологиня Софі Скотт із колегами у науковому огляді The Social Life of Laughter («Соціальне життя сміху»), опублікованому 2014 року в Trends in Cognitive Sciences, пояснює, що сміх відіграє важливу роль у спілкуванні, зміцненні соціальних зв’язків, вираженні прихильності та регулюванні емоцій.

Ми сміємося не лише тому, що почули щось смішне.

Іноді сміх означає: «Я тебе розумію», «Ми на одній хвилі» або «Ця ситуація не така страшна, як здається».

Саме тому люди люблять пересилати друзям кумедні записи.

Послухали пранк, розреготалися — і відразу хочеться відправити його комусь іншому.

Не обов'язково навіть щось пояснювати.

Достатньо написати:

«ПОСЛУХАЙ, ЩО ТУТ ВІДБУВАЄТЬСЯ!»

Спільний гумор стає частиною дружнього спілкування. З'являються цитати, улюблені персонажі, жарти, зрозумілі тільки постійним слухачам.

Так окремі телефонні розмови поступово перетворюються на цілу маленьку культуру.

8. Чому реальна непередбачуваність цікавіша за заготовлений жарт?

Повернімося до різниці між стендапом і телефонним пранком.

Стендап-комік зазвичай готує матеріал заздалегідь. Він знає, яку історію розповість і до якого фіналу має привести глядача.

У пранкера може бути задум, персонаж, початкова ситуація.

Але жива розмова не підкоряється сценарію повністю.

Співрозмовник здатний відповісти абсолютно неочікувано. Поставити дивне запитання. Раптом погодитися з відвертою нісенітницею. Або сам почати жартувати.

Іноді саме такі випадковості стають найкращими моментами.

Тут поєднуються відразу кілька розглянутих механізмів: невизначеність, порушення очікувань, емоційне звучання голосу та цікавість до розвитку соціальної ситуації.

Варто зробити уточнення: дослідження, наведені вище, не доводять, що телефонний пранк обов'язково смішніший за стендап чи будь-який інший жанр. Це питання смаку, контексту та якості конкретного матеріалу.

Але вони допомагають зрозуміти, чому непередбачувана жива розмова має такий великий комедійний потенціал.

Отже, чому ж нам подобається слухати чужі телефонні розмови?

Тому що це одночасно кілька різних задоволень.

Ми намагаємося передбачити розвиток подій, а розмова постійно нас дивує.

Ми розуміємо абсурдність ситуації, тоді як один зі співрозмовників може сприймати її цілком серйозно.

Ми вловлюємо емоції через голос, інтонації та паузи.

Ми отримуємо можливість спостерігати за чужою соціальною взаємодією, не беручи в ній безпосередньої участі.

А потім ділимося найкращими моментами з друзями й сміємося разом.

Можливо, саме тому хороший телефонний пранк здатний бути цікавим навіть після кількох прослуховувань.

Ми вже знаємо, що станеться далі. Пам'ятаємо жарти. Можемо майже дослівно відтворити найкращі репліки.

Але все одно сміємося.

Бо гумор — це не завжди про те, щоб почути щось абсолютно нове.

Іноді достатньо знову почути знайому розмову, в якій двоє дорослих людей із максимально серйозним виглядом обговорюють цілковиту маячню.

І найсмішніше, що один із них досі намагається зрозуміти, як узагалі до цього дійшло.